за значенням тощо

- priority case

- seniority pay

- supremacy clause

ЗНАК - матеріальний предмет (явище, подія), що в процесі спілкування людей виступає як представник якогось іншого предмета, властивості, відношення й використовується для придбання, зберігання, перетворення, передачі інформації. Сукупність З., упорядкованих за певними правилами, створює знакову систему. Прикладом З. є звичайна літера, а знакової системи - звичайна природна мова. З. (а також і знакова система) відіграє пізнавальну роль лише тоді, коли з ним зіставляється певний зміст, який називають значенням З. Значення З. - це "невласний", або його функціональний, зміст. "Власний" зміст З. - це його фізичні властивості: розмір, колір, конфігурація; незмінність, розрізнювальність тощо. Матеріальний предмет може функціювати як З. лише завдяки єдності "власного" й "невласного" змісту З. У філософській, лінгвістичній, логічній літературі є найрізноманітніші класифікації З. Вони поділяють З. на прості й складні, мовні й немовні тощо. З. увійшли в суспільно-історичну практику в результаті розвитку абстрагуючої діяльності людини, здатності пізнавати предмети, оперуючи не з самими предметами, а із З., що їх представляють. Застосування З. і знакових систем дає змогу спростити процеси нагромадження, зберігання й передачі людського знання; завдяки цьому в науці досягають точності й однозначності в оперуванні поняттями, вдосконалення способів доведення та виразності формулювань наукових положень, спрощення структури наукових теорій тощо. Проте надмірне використання З., особливо тоді, коли в цьому немає практичної необхідності, може призвести до відриву мислення від дійсності, внести в процес пізнання непотрібний елемент агностицизму. На сучасному етапі З. є предметом дослідження семіотики (див. ім'я в логіці, знання).

1. n звич. pl

1) (the whereases) декларативна частина (міжнародного договору тощо)

2) речення (абзац), що починається з «whereas»

2. adv

де

3. conj

1) тоді як; у той час як; а

2) хоч; незважаючи на те, що

3) беручи до уваги; через те, що; оскільки

* * *

1) вступна частина офіційного документа; преамбула

2) обмежувальне положення, застереження, умова

1) вводить речення із значенням протиставлення або контрасту тоді як, в той час як

2) в преамбулах угод, договорів, законів; беручи до уваги

- precedence of law

ком. розм. хабар; виплата «подяки»

незаконна або таємна виплата грошей кому-небудь за певне рішення чи послугу, учинені незаконно на користь тому, хто платить; ♦ виплата «подяки» може мати форму комісійної винагороди (commission¹), обсягу замовлень (order²), заробітної плати (wage) тощо

═════════□═════════

to give a kickback давати/дати комусь хабара; to receive a kickback одержувати/одержати хабара; to take a kickback приймати/прийняти хабара • брати/взяти хабара

kickback — ґалда (діал.)

═════════◇═════════

хабар < тур χabär — вістка, що тлумачиться за вихідним значенням «нагорода вісникові» (Фасмер 4:213) kite mark

якс. англ. знак якості Британського інституту стандартів; знак паперового змія

позначка у формі паперового змія, яка вказує на те, що виготовлений товар (goods) відповідає вимогам Британського інституту стандартів (БІС) щодо певного рівня якості

═════════□═════════

to advertise a kickback рекламувати за знаком якості БІС; to bear a kickback мати знак якості БІС

* * *

1. n

1) початок

2) (the first) перше (число)

3) перша людина

4) найвища оцінка (в англійських університетах)

5) муз. найвищий голос, найвища партія (в дуеті тощо)

6) pl товар першого сорту (найвищого ґатунку)

7) pl концентрат

8) місце в першому класі (транспорту)

2. adj

1) перший; ранній

2) основний

3) пробний

4) перший-ліпший; будь-який

5) попередній; підготовчий

6) видатний, найвизначніший, знаменитий

7) першорядний, найкращий

8) провідний

3. adv

1) спершу, спочатку

2) уперше

3) швидше; краще

4) першим, у першу чергу

4. num

перший

* * *

1) ( the first) перше ( число)

2) перший, перша людина ( яка що-небудь робить)

3) початок

4) який отримав першу премію, перший приз; який отримав вищу оцінку

5) ступінь бакалавра з відзнакою першого класу ( в університетах Великої Британії)

6) мyз. найвищий голос або найвища партія (у дуеті, тріо)

7) pl товар першого ґатунку, вищої якості

8) pl; гipн. краща грудкова руда; концентрат

9) місце в першому класі ( якого-небудь транспорту)

10) = first base

11) = first speed

1) перший ( числом)

2) перший за часом, найбільш ранній; перший (з тих, що йдуть один за одним), початковий; перший, пробний; перший, основний

3) перший стрічний: перший ліпший

4) перший, попередній

5) перший, передній ( про частину чого-небудь)

6) перший, видатний, найзнаменитіший; першосортний, найкращий; перший, ведучий

7) гpaм. перший

1) спершу, спочатку

2) уперше

3) скоріше, переважно

4) першим; у першу чергу

1. n

1) підлеглий

2) друк. підрядковий знак

2. adj

1) низький, нижчий (за рангом тощо)

2) гірший (за якістю); менший (за кількістю)

3) поганий, кепський

4) друк. підрядковий

* * *

1) особа, яка стоїть нижче за положенням, рангом, званням

2) пoлiгp. підрядковий знак

1) який знаходиться нижче

2) низький, нижчий за положенням, званням, рангом

3) нижчий за значенням, достоїнством, цінністю, сортом, якістю

4) який не відповідає ( чому-небудь)

5) більш пізній

6) пoлiгp. підрядковий

1. adj

1) близький; тісно пов'язаний

2) ближчий, сусідній, прилеглий; що знаходиться поруч

3) найближчий (про час)

4) короткий, прямий (про шлях)

5) схожий, подібний

6) що нагадує; що імітує

7) амер. майже повний

8) важкий, копіткий

9) розм. скупий; дріб'язковий

10) лівий (про ногу коня, колесо екіпажа тощо)

11) (near-) як компонент складних слів напів-, при-

2. adv

1) близько, недалеко, поблизу; коло

2) незабаром, скоро, недалеко (про час)

3) безпосередньо

4) майже; мало не

5) ощадливо, бережливо; скупо

3. v

наближатися до (чогось); підходити

4. prep

1) коло, близько, біля

2) до

3) майже (про час)

4) майже не, мало не

5) ближче до, мало

* * *

1) близький; тісно пов'язаний

2) прилеглий, ближній, близький, який знаходиться поруч; цей, свій, наш, ближній

3) найближчий ( про час)

4) короткий, прямий ( про шлях)

5) близький, подібний

6) який нагадує ( за виглядом); який імітує; aмep. майже повний

7) який важко дістався; важкий, тяжкий

8) скупий; дріб'язковий

9) лівий (про колесо екіпажа, коня в запряжці)

10) як компонент складних слів зі значенням ( near-) який наближається до чого-небудь напів-, біля-, при-: near-bottom придонний

1) указує на знаходження поблизу або на наближення близько, недалеко, поблизу, поруч; близькість, наближення в часі близько, недалеко; передається також дієслівними префіксами; тісне споріднення, безпосередній зв'язок близько, безпосередньо

2) указує на наближення до якої-небудь якості, стану майже, ледве не

3) ощадливо, скупо

4) у сполученнях

1) наближатися до ( чого-небудь); підходити

2) мop. іти в крутий бейдевінд

1) указує на знаходження поблизу від чого-небудь біля, недалеко від; наближення до чого-небудь до; наближення в часі майже

2) наближення до якої-небудь якості, стану до; майже, ледве не

3) указує на подібність ближче до; майже

1. n

1) згин, складка

2) виток (вірьовки тощо); петля; стренга

3) шар, тонкий пласт

4) нахил, схильність, потяг

2. v

1) займатися (чимсь)

2) старанно працювати

3) частувати, наполегливо пригощати

4) умовляти; схиляти (до чогось); наполягати (на чомусь)

5) курсувати; снувати (ся), сновигати

6) стояти, чекаючи пасажира

7) мор. лавірувати

* * *

1) згин, складка; петля, виток ( мотузки); пасмо ( троса); нитка ( пряжі)

2) ( тонкий) шар

3) схильність; здібність; жилка

4) дiaл. стан ( хороший)

5) як компонент складних слів зі значенням (- ply) який має стільки-то шарів

1) займатися ( якою-небудь діяльністю); (старанно, ретельно) працювати ( чим-небудь); постійно робити що-небудь

2) частувати, посилено пригощати; набридати, докучати

3) умовляти; схиляти ( до чого-небудь); наполягати ( на чому-небудь)

4) ходити, курсувати; снувати, сновигати; пoeт. направлятися

5) стояти в очікуванні наймача, пасажира ( про таксі)

6) мop. лавірувати

1) у значенні вго́ру, догори́ додається до іменників, утворюючи різні частини мови

2) додається до дієслів та віддієслівних іменників, утворюючи іменники із значенням зроста́ння, підйо́м, підне́сення, змі́на ста́ну тощо

3) додається до дієслів, утворюючи нові дієслова, що вказують на повноту дії

ЕКВІПОЛЕНТНІСТЬ ( від лат. aequipollens (aequipollentis) - рівносильний, рівнозначний) - логічна еквівалентність, збіг за значенням при можливій відмінності за смислом. Еквіполентними називають поняття, судження, формули тощо, які позначають ту саму сукупність предметів (але, можливо, мають різний смисл). Напр., у численні висловлювань формули 1(1рлр) та 1\pvp логічно еквівалентні, бо набувають одного значення - "істинне", проте різняться за смислом: перша виражає суперечності закон, друга - виключеного третього закон.

СОВІСТЬ - категорія етики, що характеризує моральну діяльність особистості через її здатність здійснювати моральний самоконтроль, самостійно визначати зміст морального обов'язку, вимагати від себе його дотримання і давати самооцінку власних вчинків; одна з форм моральної самосвідомості, через котру здійснюється осмислення, контроль, санкціонування та критичний перегляд моральних настанов людської суб'єктивності. Етимологічно поняття "С." у багатьох європейських мовах пов'язане зі значенням "спільне знання", "свідомість", що характерно і для мов слов'янських, зокрема укр. Це слово походить від архаїчного префікса "со", що має широкий спектр значень, включаючи спільність дії, і "відати" - "знати". Розвиток моральної свідомості закріпив за поняттям "С.", крім усвідомлення власного ставлення до моральних вимог суспільства, значення переживання й засвідчення особливої, змістовної позиції суб'єкта моральної діяльності. Першими серед античних філософів поставили проблему С., очевидно, Демокрит та Сократ. Аристотель положенням "Нікомахової етики" про С. - "правдивий суд доброї людини" надав європейській традиції етичних пошуків певного забарвлення. Так, Кант розмірковує про "внутрішнє судилище" С. у випадку, коли людина порушує моральний закон - відступає від вимог категоричного імперативу. Разом з цим стає очевидним тісний зв'язок С. з обов'язком, а через нього - з добром і благом. С. як переживання самооцінки є можливою тільки на основі знання норм суспільної моралі, що стали внутрішнім переконанням. Вона дає про себе знати і негативними проявами (напр., відчуття провини), і позитивними - впевненістю в правильності і справедливості вчинку. Різні "іпостасі" С. зумовлені змістом людських уявлень про добро і зло, благо, справедливість, обов'язок. Цю залежність в абстрактній формі засвідчив Гегель, розглядаючи основні причини низки морально-психічних станів, позначених ним як "нечиста С.", "спляча С.", "муки С." тощо Н. іцше назвав нечисту С. "глибоким захворюванням", однак наголошував, що "це хвороба в тому сенсі, в якому хворобою є вагітність". Таким чином, "неспокій" С. починає розглядатись як стан, необхідний для становлення морального суб'єкта. Фройд виходив з того, що С. породжується конфліктом між підсвідомими потягами і суспільними заборонами. Послідовники Фройда вже розглядали С. як особливий різновид неврозу (Віттельс), а з точки зору функцій - як негативний феномен: С. - ярмо, що перетворює людське життя в муки і страждання Н. аукові дискусії навколо проблеми С. мали гучне відлуння в сфері політики: Гітлером С. була публічно оголошена химерою. В філософії марксизму феномен С. пов'язується з особливостями реального становища (буття) людини у світі. "С. привілейованих, - зазначав Маркс, - це і є привілейована С.". Отже, акцент робиться на соціальних детермінантах, що чинять вплив на С. і перешкоджають прояву її загальнолюдського змісту. Гайдеггер у свій спосіб пов'язує С. із буттєвою покликаністю людини, що звільняє останню від необхідності коритися зовнішнім авторитетам. "Совісна" людина бере на себе тягар вибору між добром і злом, у своїй діяльності орієнтується на власні критерії моральної оцінки. Через це моральну особистість завжди переслідує почуття невдоволеності собою, що є стимулом до самовдосконалення. Вона особливо чутлива до моральної йедовершеності світу в будь-яких проявах і, звичайно, С. її ніколи не може бути спокійною, "чистою". Можливо, надто емоційно, але точно це висловив у праці "Культура і етика" Швейцер: "Чиста С. є винахід диявола".

СУДЖЕННЯ - форма мислення, в якій стверджується або заперечується що-небудь стосовно предметів і явищ, їхніх зв'язків і відношень. С. має властивість виражати або істину, або хибність. Мовним еквівалентом С. є розповідне речення. Якщо в С. стверджується чи заперечується те, що є в дійсності, то воно істинне, у противному разі - хибне З. датність С. бути істинним або хибним називається істиннісним значенням С. До С. не належать речення, які не можна схарактеризувати як істинні або хибні (питальні, наказові тощо). Складовими частинами С. виступають суб'єкт (S), предикат (Р) і зв'язка ("є", "не є") С. уб'єкт і предикат називаються термінами С. Якщо до складу С. входять тільки два терміни, воно називається простим, якщо більше - складним. Властивість С. бути ствердним або заперечним називається якістю С., а обсяг, в якому береться суб'єкт С., - кількістю. За кількістю і якістю, взятих разом, прості С. поділяються на загальноствердні (А), загальнозаперечні (Е), частковоствердні (І) і частковозаперечні (О). Складні С. утворюються з простих за допомогою логічних зв'язок "і" (кон'юнкція), "або" (диз'юнкція), "якщо.., то..." (Імплікація), "якщо і тільки якщо.., то..." (еквіваленція, або подвійна імплікація) І. стинність або хибність складних С. залежить від значень істинності простих С., що входять до їхнього складу. У сучасних логічних теоріях замість терміна "С." вживають термін "висловлювання", але багато авторів небезпідставно вважають їх синонімами.